Вчора зіграли захоплюючу  партію в шикарну карткову гру «Seasons».

Я отримав море задоволення! На цю партію нам випала подія, яка говорить, що на початку партії ми набираємо собі 12 карт замість звичних 9. Відповідно партія була насичена, карт на стіл вийшло багато (двоє гравців легко призвали максимальну можливу кількість в 15 карт), властивості карт комбінувалися в довгі ланцюжки, кристали сипалися потоком, в результаті усі гравці набрали біля 250 кристалів (читай переможних очок). Причому, при такій великій сумі, розриви між гравцями були в межах 10 очок, що завжди мені видається свідченням в користь крутого балансу в грі.

Але вчорашні враження від партії наштовхнули мене на думку, чому ця гра займає таке особливе місце в моєму власному рейтингу настільних ігор. Це не є моя найулюбленіша гра. Партія в «Сезони» — це не та подія, яку я буду з нетерпінням чекати, на яку буду спеціально домовлятися про зустріч і виділяти час. Але по якійсь причині саме «Seasons» має абсолютний рекорд по кількості зіграних мною партії. Ми якось пробували підрахувати скільки партій ми вже зіграли в цю гру і в нас вийшла якась космічна цифра близько 100 партій. СОТНЯ партій в одну гру! Сто, Карл! 🙂

Можливо, якщо подумати про це абстрактно, то здається не так і багато. Ну що таке сотня партій? Якщо грати в настільну гру по разу кожен день, то через пару місяців буде сотня партій. Але насправді підрахуйте скільки і в які настолки ви грали. Навіть якщо взяти середньостатистичних фанатів настолок «сімейного типу» (сім’я+їх друзі, 3-4 настолки в колекції, збираються раз в тиждень пограти), навіть там одна гра «живе» максимум десять-п’ятнадцять партій. Далі переключаються на щось інше. А що вже говорити про умови клубу настільних ігор, де колекція під 200 ігор, яка постійно оновлюється, де регулярно хтось приносить якісь свіжі новинки. Тут одна гра в одній компанії грається лише декілька разів, до десяти якщо дійсно класна. І звісно я не враховую всякі ігри-п’ятихвилинки типу «Добла» чи «Дженги». Само-собою, що в такі настолки можна за тиждень 100 партій награти 🙂 Я враховую лише повноцінні настільні ігри з часом партій від години, де потрібно хоч трішки думати і планувати ходи.

Так чому «Сезони» заставили нас зіграти стільки партій? Тому що ця гра не просто глибока, вона, блін, бездонна! Реіграбельність цієї настолки наближається до нескінченності. В мене схожі відчуття були тільки з «Race for the Galaxy», а про неї десь зустрічалась жартівлива стаття на тему, що думає про настолку гравець після 1/5/10/50/100/500 партії 🙂 Ось тут те саме відчуття, коли ти граєш вже в гру багато десятків разів і все ще продовжуєш відкривати якісь нові кльові комбінації карт! А від усвідомлення цих нових комбінацій в тебе в голові відбувається переосмислення цінності багатьох інших карт, бонусів, комбінацій і т.д. І це дуже круто!

І я хочу підкреслити, що це не колекційна гра типу «Магії», яка випускається регулярно вже 20 років в режимі «нова пачка карт кожні три місяці». Це гра з коробки, в якій всього 50 різних карт! Ну ок, ми ще й купили два доповнення, тому карт у нас уже не 50 а 90 🙂 Але це і усе! Зробити з обмеженої кількості компонентів таку варіативність – це дійсно щось надзвичайне!

А якщо ви не знаєте про що я говорю – ось вам коротко про гру. Основа настолки – це карти, які ми призиваємо і розігруємо їх властивості. Крім цього є ще спеціальні кубики, які гравці кидають кожен раунд, розбирають по одному і отримують з них ресурси і інші бонуси. За ресурси (жетони різних енергій) власне і призиваються карти. Властивості карт часто дозволяють отримати переможні очки, а також на очки, при певних обставинах, можна обмінювати жетони енергій, і на самих призваних картах вказана якась кількість очок. Гра йде певну кількість раундів, в фіналі, хто набрав більше очок – той молодець. В загальних рисах це все. Звісно є ще ряд нюансів, наприклад: ігровий раунд поділений на чотири сезони, в кожному з яких кидаються свої кубики, відповідно шанс випаду конкретних  типів енергій відрізняється в кожному сезоні,  карти бувають магічними предметами (діють тільки на тебе) і фамільярами (діють на опонентів), а також усі карти мають один з трьох способів дії (спрацьовують при виході/спрацьовують кожен раз, коли відбувається певна подія/активовуються  по бажанню гравця), є окремий параметр який показує скільки карт ти можеш виставити, його потрібно прокачувати, а максимум він може мати 15. І ще декілька інших нюансів.

Як же цій настільній грі виходить бути такою варіативною? По-перше, через круто продумані властивості карт, які дозволяють будувати довгі складні ланцюжки дій. Карти комбінуються між собою, часто комбінуються і з картами опонентів і, в’яжучи ці всі комбінації з максимальною ефективністю, отримуєш якесь природне, натуральне задоволення 🙂 По-друге, в грі досить незвичний початок партії. Карти ми не набираємо під час партії до безконечності, а заготовлюємо перед партією. Перед початком гри у нас відбувається драфт – це така механіка з карткових ігор, коли усім гравцям роздається 9 випадкових карт, кожен дивиться свої карти і обирає серед них одну собі, а решту передає сусіду зліва. Далі отримує від сусіда справа його вже вісім карт, обирає одну і передає наліво сім карт, і так далі поки всі карти не розберуть. І ті 9 карт що ви вибрали і будуть складати основу вашої гри в цій партії. Тому що потягнути нові карти з колоди під час партії хоч і можливо, але досить складно, плюс є обмеження в кількості виставлених карт, а не зіграні карти на руці в кінці партії приносять штрафні очки.

І це дуже крута задумка! Адже що буває в інших іграх, де є багато різних карт, які комбінуються між собою? Відбувається дві речі: перша – з’являється цінність кожної карти (адже неможливо настільки ідеально збалансувати колоду, щоб усі карти мали дійсно однакову корисність), і гравці просто починають викидати гірші карти і полювати за кращими. А друга – кожен гравець через декілька партій знаходить одну-дві улюблені комбінації/стратегії і кожну партію зводить до пошуку конкретних карт з цієї комбінації. Тому гіпотетична глибина і варіативність гри на практиці зводиться до одноманітних партій, в яких кожен намагається розіграти свою звичну тактику, а виграє той, кому повезло дістати з колоди більше потрібних карт. Звісно є гравці які продовжують в різних партіях пробувати нові тактики, але таких одиниці. Всі ж хочуть вигравати 🙂 А виграти більше шансів перевіреною схемою, а не видумувати щось нове. Щось подібне я помічав зі згаданою вже вище «Боротьбою за галактику». Саме через це мені «Сезони» подобаються трохи більше (хоча я підозрюю, що дехто зі мною не погодиться… навіть знаю хто… але статтю пишу я, так що … ідіть пишіть статтю про «Боротьбу за Галактику» 🙂 )

Повертаючись до «Seasons», я думаю, що драфт карт перед початком партії – це геніальне рішення вищевказаної проблеми! Адже вам дають по 9 ВИПАДКОВИХ карт з колоди, які ви крутите між собою драфтом і намагаєтесь з того що випало зібрати хоч щось працююче. Паралельно слідкуючи, які карти забирають опоненти 🙂 І ці карти будуть основою вашої тактики в цій партії. Так, можна ще добирати карти під час партії рядом способів, деколи можна замінювати свої карти на нові, але всі ці можливості дефіцитні, поодинокі. Основою залишаться ті 9 карт які вибрав на початку. Відповідно ця гра перетворюється з гри «знайди в колоді свою переможну комбінацію» в «ось тобі жменя рандомних  деталей,  збери з них щось максимально працююче і ефективне». Кожна партія як нова головоломка. Звісно, тут теж є більш ефективні і менш ефективні карти. Але ти зобов’язаний грати тим, що прийшло спочатку гри і повинен думати, як найкраще використати усі карти, в тому числі і ті, які здаються повною єрундою. Тому їхня цінність сильно залежить від ситуації. З досвідом вчишся драфтитися правильно і часто не береш якусь супер-карту, яку завжди забираєш автоматом, бо до неї немає комби, а намагаєшся зібрати пару нікому не потрібних карт, бо разом вони дадуть крутий ефект. Як мені здається, то в грі є лише декілька відверто слабких карт, які ну нікуди не лізуть. Але, можливо, це я ще не придумав в яку комбінацію їх використати 🙂

От і виходить, що тут, звісно, можна мати свої улюблені карти і стратегії, але гра про те, як тобі видають порцію чогось, а ти повинен придумати, як з цього зробити щось  краще ніж в опонентів. Деколи в драфт приходять виключно слабкі карти, жодну з яких ти зазвичай по можливості не береш взагалі, і приходиться видумувати як з цього всього зробити щось адекватне 🙂 Через це партії дуже різноманітні, усі карти задіяні, кількість ігрових комбінацій наближається до нескінченності. А якщо цього мало для варіативності партії – то згадайте, що ще є два доповнення, які не тільки збільшують кількість різних карт з 50 до 90, а ще добавляють особисті властивості для кожного мага (властивість обирається на початку партії з декількох рандомних) і спеціальні події (перед партією випадково обирається одна подія, яка міняє якесь правило на цілу партію). І якщо властивості сприймаються більше як приємний бонус, хоча деколи їх можна включити в дуже круті ланцюги дій, то події часто міняють всі пріоритети і цінність карт. Наприклад виходить подія де ми на старті отримуємо не по 9, а по 12 карт. І все, в цій партії карти, які дозволяють тобі потягнути ще карт, втрачають свою традиційно високу цінність, тому що, нагадаю, в грі максимум що можна виставити це 15 карт, а все що залишиться в руках принесе штрафні очки. І навпаки, карти, які дозволяють знищувати свої карти, стають суперсильними, і часто їх забирають першими в таких партіях. Або прийшла подія, де ціна усіх карт виростає на один ресурс. І крутість дорогих потужних карт різко падає, а цінність карт, які приносять додаткові ресурси, навпаки підскакує до небес. А таких подій є 20 різних! 🙂

Одним словом, варіативність гри просто зашкалює!

Але драфт на початку партії є одночасно і головною проблемою в популяризації цієї гри. Адже він робить поріг входження в гру досить крутим для новачків. Щоб в таку настолку грати було цікаво – потрібно більш-менш знати всі карти. Потрібно розуміти які вони бувають, що можуть виставити опоненти, які ще карти можна знайти в колоді і т.д. В перших партіях ти почуваєшся як сліпе кошеня, яке щось незрозуміле робить, а в фіналі хтось чомусь виграє 🙂 А тут мало того що ти не розумієш що саме відбувається під час гри, так тобі ще й на початку гри дають пачку невідомих карт, в яких тобі потрібно відразу розібратися і вибрати собі карти, на яких потім буде базуватися вся твоя партія. Це дуже складно для нового гравця. Тому часто в перших партіях гравці набирають випадкові карти, які ніяк не комбінуються, і в результаті враження від гри у них залишається не дуже: «карти повиставляли, очки на них порахували і все. Не цікаво».

І це є дуже велика помилка! 🙂 Спробуйте зіграти декілька партій, перед тим як робити висновки. Благо гра досить швидка, навіть новачки можуть грати її за годину часу. І я раджу знайомитися з грою, як рекомендують правила: для перших партій замішати тільки перші 30 різновидів карт в колоду. Можна навіть спробувати зіграти без драфта, а роздати кожному гравцю стартовий набір з конкретних карт які вказані в правилах, хоча це вже, як на мене, зовсім спрощення 🙂 Коли зіграєте раз-два з цими стартовими картами, добавте решту 20 різновидів карт в колоду. Там вже з’явиться багато взаємодії між гравцями 🙂 І тільки коли освоїтесь в основній грі, додавайте все з доповнень: карти, події, властивості. І тут ви пропали! 🙂

«Seasons» може видаватися незрозумілою чи занадто хаотичною спочатку. Дайте їй шанс. І вона вас не розчарує!

P.S.: а ще в грі божественний арт і якість компонентів! 🙂